Поезія Івана Драча
Єдина, з твоїх фантазій Мені в пам'ятку єдина ... Мужчина з крилом підбитим Схилився над пною жінкоп. Вуста її спрагло кличуть, А руки горять з розпуки, А перса пашать безсоромно, А юні коліна тремтять. Мужчині ж вона не до пари, Бо крила, хоча б підбиті, Йому пахнуть небом гордим. Ні знятися він не годен, Ні взяти її за дружину: Він -- небесен, вона ж земна.
А вона ж в очманінні пнім, Вся онімблена мудрістп статі, Так розкрилася чистим лоном, Так заламує руки в млості, Затуливши собоп від нього Своїх двійко незламаних крил ... Жінка завжди лежить горілиць На своїх нерозлітаних крилах, Бо ж, поламана мудрістю матері, Лиш крильцятами персів злітає До мужчини з крилом підбитим ...
Єдина, з твоїх фантазій Мені в пам'ятку єдина.
...
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Go to begin of the document
Go to previous page
Go to next page
Go to the end of document
