Елегія Пікассо
Тієї ж ночі сніг пішов. Іди, Безшумний сніже, темними устами, Мостами, наче сплетеними снами, Дахамий
Стоять сади холодної слюди В одежі білій з чорними руками ... Так розбуди Цей ранок понад нами:
Художнику, іще ти молодий, Іди ж туди, де стомлені і бідні, Бездомні діти і сліпці безрідні, Жінки безлюбі, матері негарні --- В нічліжки, божевільні і лікарні, В пивничи, в сльози в'ялої води. Художнику, іще ти молодий, Ще знаєш сам знедоленість і вбогість, Мансарди вогкий пил, і пил, і вогкість, Стілець і ліжко. А в осінню тьму --- Друг у кав'ярні в голудім диму.
...Куди летять ці голубі кав'ярні, Куди бредуть ці почуття рожеві, Ці акробати мандрівні і ніжні? --- У зрілість, так, у спокій, у достаток, У спогади прославлених майстрів. --- Про що говорять дві сестри в обіймах, Дволике людство, і святе, і грішне? --- Про зрілість, так, про хруск того портрета Останнього, плямистого, як світ ...
В кубічних віллах сонце пересохле --- Це старість, це здобуток, це якась Оригінальна втрата юних літ.
... Тієї ж ночі сніг пішов. Іди, Безшумний сніже. Як житта минає! Як шелестить слюда, як опадає, Оголюючи нерви-дерева! ..
Ні молодість, ні старість не вгадає, Чого шука в житті душа жива.
...
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Go to begin of the document
Go to previous page
Go to next page
Go to the end of document
